Порядок встановлення земельних сервітутів регламентується нормами Земельного та Цивільного  кодексів України.

Згідно із частини 1 статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку (частина  3 статті 100 Земельного кодексу України).

Це означає, що право земельного сервітуту виникає з моменту його державної реєстрації незалежно від підстави виникнення — договору чи рішення суду. Договір може бути зареєстрований після досягнення домовленості щодо усіх його істотних умов та втілення у форму, передбачену законом, рішення суду — після вступу його у законну силу.

Реєстрація права земельного сервітуту здійснюється відповідно до порядку реєстрації прав на земельну ділянку.

Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:

поєднання в одній особі суб’єкта права

земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;

відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;

рішення суду про скасування земельного сервітуту;

закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;

невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;

порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.

На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:

припинення підстав його встановлення;

коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.