Впровадження земельних сервітутів в українську систему права зумовлене активним розвитком земельних правовідносин .

Розповсюдженою наразі проблемою стають спори з приводу використання земельної ділянки для проїзду транспорту через сусідський двір, прогону через чужий город тварин, прокладення комунікацій через сусідню земельну ділянку.

Аналізуючи правовідносини, які виникають із встановлення земельних сервітутів та численні звернення, які надходять до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо надання допомоги у вирішенні спірного питання навколо встановлення земельних сервітутів, необхідно зазначити, що в процесі формування нових земельних ділянок, для запобігання порушення прав суміжних співвласників та дотримання правил добросусідства, варто передбачати їх вихід або примикання до шляхів сполучення, можливості приєднання до інженерних комунікацій тощо. Але на практиці не всі ділянки отримують таку можливість, що значно ускладнює, а в деяких випадках навіть унеможливлює ведення господарської діяльності або використання ділянки за її цільовим призначенням.

Порядок встановлення земельних сервітутів регламентується нормами Земельного та Цивільного  кодексів України.

Згідно із частини 1 статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Власники або користувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

право проходу та проїзду на велосипеді;

право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

право прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

право прогону худоби по наявному шляху;

право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

інші земельні сервітути.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

На встановлення земельного сервітуту має право власник або користувач земельної ділянки для реалізації в повному обсязі права власності або права користування земельною ділянкою.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку (частина  3 ст. 100 Земельного кодексу України).

Це означає, що право земельного сервітуту виникає з моменту його державної реєстрації незалежно від підстави виникнення — договору чи рішення суду. Договір може бути зареєстрований після досягнення домовленості щодо усіх його істотних умов та втілення у форму, передбачену законом, рішення суду — після вступу його у законну силу.

Реєстрація права земельного сервітуту здійснюється відповідно до порядку реєстрації прав на земельну ділянку.