За осатаній час внаслідок несприятливих погодних умов буревію і сильної зливи, вода затопила значну частину області кілька домоволодінь, пошкодила посіви, зруйнувала дорожнє покриття, перекривши рух автомобільного транспорту. Потоком води, яка неслась з великою швидкістю, виривало дерева, утворивши  ями  завбільшки до 2-х метрів. Городи і подвір’я людей були замулені та підтоплені.

Все це є наслідками неефективного та протизаконного використання земель водного фонду, земель сільськогосподарського призначення та розорювання схилі прибережено захисних смуг.

У сучасних умовах, коли людина все активніше втручається в природні процеси, раціональне використання та охорона земель є однією з найголовніших та найактуальніших проблем.

З метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги (ПЗС).

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством Тому одним із пріоритетів в роботі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області є охорона земельного фонду зокрема прибережні захисні смуги.

Водний кодекс України (ВКУ) дає таке визначення прибережної захисної смуги: “це частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони” (ст.4).

Водоохоронна зона та прибережна захисна смуга є обмеженнями прав на землю, що відрізняються між собою за порядком встановлення, розміром та режимом господарської діяльності, і які потребують нормативного закріплення як обмеження прав власності та прав користування землею.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів – 25 метрів;

для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари – 50 метрів;

для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

зберігання та застосування пестицидів і добрив;

влаштування літніх таборів для худоби;

будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;

влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо (ст.89 ВКУ).

Об’єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Виникнення і розвиток ерозійних процесів пов’язано з багатьма причинами. Однією із них є нераціональне використання землі, якому сприяє:

– інтенсивне розорювання схилових земель (більше 3) і вирощування на них просапних культур (особливо цукрових буряків);

-відсутність комплексів в проведенні протиерозійних заходів;

-перенасичення просапними культурами структури посівних площ.

Відповідно нормативів для оцінки ерозійної небезпеки: розораність території області – 65%, сільськогосподарських угідь – 86%, в тому розораність схилів > 20 – 80%, співвідношення ріллі до стабільних земельних угідь (сіножаті, пасовища, ліси, болото) – 2,7, – клас ерозійної небезпеки в області – сильний і катастрофічний.